Хоч сенсу в цьому небагато, Й ридати більш нема за чим. І згасло вже давно багаття, І не шукаєм більш причин.
Та все ж продовжуємо гнити, тихо, Придушуючи злістний крик. І проклинаємо про себе лихо, Зціпивши зуби давим рик.
І алкоголь, і нікотин вживаєм, Щоби забутися хоча б на мить, Та все одно в душі - страждаєм, І в сердці знову щось скрипить.
А опинившись в тиші, закричим, Да так, щоб не почув ніхто. Звільняєшь почуття, коли один, І Друзів вплутати не варто.
Твій світ зачинен для усіх, І абонент не може прийняти дзвінок, Вже не існує більш утіх, І обезцінився златий дарунок.
А сльози висохли, давним давно, Ті чисті, щирі, чесні сльози. Ридання нині - фальш, багно... Зів'яли і осипалися рози. Although there is little sense in this, There is no more to swore for what. And the fire was extinguished for a long time, And we are not looking for more reasons.
But still we continue to rot, quietly Suppressing a cursing scream. And curse about ourselves, Gripping teeth with a clap of tears.
And alcohol, and nicotine, we eat To be forgotten at least for a moment But still in my heart - suffering And in the heart again something is creaking.
But being in silence, screaming, Yes, so that nobody heard. You release a feeling when one, And Friends should not be involved.
Your world is closed to all And the subscriber can not accept the call Already there is no more fun And he lost his gracious gift.
And tears dried up, long ago, Those are pure, sincere, honest tears. The swelling now - false, buggy ... The roses have vanished and poured.