Марк Лівін все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Немає кращої можливості сказати про свої почуття, аніж та, коли вони трапляються... Коли ти відчуваєш кожну клітинку, кожен сантиметр своєї душі. Коли тобі болить...
Ти дала достатньо часу, щоби я збагнув наступне: коли кохана людина хай навіть на трохи йде із твого життя - ти зустрічаєшся із собою справжнім. Перестаєш бути сумлінним копірайтером, сильним та стійким чоловіком, мудрим порадником. Ти більше не граєш ніяких ролей. Весь твій час та простір належать тільки тобі.
Ця зустріч допомагає збагнути кілька простих речей.

Без тебе я можу бути. Цілий, незалежний та нещасний. Я краще розумію себе і не розумію, для чого я без тебе?
Ти робиш мене сильним і вразливим водночас.
Дрібниці на кшталт: "цю книгу ти любила"; "тут ми вперше поцілувалися", "туди нам хотілося поїхати" зводять мене з розуму. Від цього нікуди не дітися, бо пам’ять серця триває аж до смерті.
Якщо хтось знає каторгу гіршу, аніж усвідомлення неможливості знову відчути тебе поряд та пригорнути твою душу до себе, скажіть мені, що це?

Я так хочу бути твоїм фільмом. Твоїм кінематографом, твоїми кадрами, твоєю плівкою. Я хочу малювати у твоїй уяві сотні картин, змінюватися кадрами із шаленою швидкістю та змушувати тебе плакати, так недоречно ховаючи сльози.
Я хочу бути твоєю комедією. Ти годинами сміятимешся над тим, як я не вмію готувати та давати собі раду. Я хочу бути твоїм трилером – стріляти в тебе з екрану, потрапляючи просто в серце.

Коли ти заплачеш над моєю черговою трагедією, я скажу тобі, що я - поганий актор... Але я так хочу бути твоїм улюбленим фільмом.

P. S. У кожного своє кіно
P.P.S I wanna be your movie

Коли я помирав, тебе не було поряд. Це був ранок, це був грудень і найменше, чого мені хотілося в цей день - відчувати, що всьому приходить кінець. Я би із радістю дивився телевізор, або ж читав книжку, я би із задоволенням вдихав аромат золотистої кипи твого волосся, але натомість я помирав. Людям дарують надію для того, щоби вони жили. Коли надію в них забирають, вони віддають дух свій Всевишньому.

Коли я помирав, на вулиці сірою мрякою ширився світанок. Небо було застудженим, сипав дрібний, надокучливий сніг, десь у підворотні самотнім вовком завивав вітер. Чи був я нещасним, чи був я у відчаї - не пригадаю. Мерці часто не пам`ятають всілякої маячні зі свого життя, тим паче якщо вона пов`язана із почуттями. Мені колись казали, що смерть та розлука - найгірше з десяти тисяч печальних діянь та подій в житті людини. Гірше за це може бути лише смерть від розлуки.

Я не можу сказати, що щось пішло не так чи вийшло з-під контролю. Все цілком прогнозовано: якщо ти покохав, колись неодмінно настане день, коли ти в муках вмиратимеш разом зі своїми почуттями. Немає нічого вічного та все минає - це дві речі, котрі керують Всесвітом від часу його створення. Навіть Творець колись закінчиться - це неодмінно станеться. Тоді зорі поганусть, а світ поглине темрява. Люди, можливо, й переживуть свого Творця, тільки вік по його смерті для них буде недовгим. Де ви бачили, щоби комусь вдалося прожити більше дня бодай без однієї зірки над головою?

Коли я помер, ти навіть не відчула цього. Швидше за все ти снідала смачними круасанами поряд із тим, хто вже незабаром, як і я, помиратиме від твоїх чарів. Був ранок, близько 8-ї, за вікном починався звичайний, як і 364 інших, день і мій Всесвіт вибухав мільярдами дрібних сузірь. Твоє ім`я сотнями повторів зривалося із моїх вуст, я ловив болісні флешбеки і, повір, я хотів би, щоби все це тривало вічно. Але наперекір моїм бажанням, після вибухів все згасло. Мій Всесвіт поринув у темряву, освітити яку було під силу тільки твоїй любові. Але тебе не було. І я помер.

Коли я помирав, тебе не було поряд. Це був ранок, це був грудень і найменше, чого мені хотілося в цей день - відчувати, що всьому приходить кінець. Я би із радістю дивився телевізор, або ж читав книжку, я би із задоволенням вдихав аромат золотистої кипи твого волосся, але натомість я помирав. Людям дарують надію для того, щоби вони жили. Коли надію в них забирають, вони віддають дух свій Всевишньому.

Коли я помирав, на вулиці сірою мрякою ширився світанок. Небо було застудженим, сипав дрібний, надокучливий сніг, десь у підворотні самотнім вовком завивав вітер. Чи був я нещасним, чи був я у відчаї - не пригадаю. Мерці часто не пам`ятають всілякої маячні зі свого життя, тим паче якщо вона пов`язана із почуттями. Мені колись казали, що смерть та розлука - найгірше з десяти тисяч печальних діянь та подій в житті людини. Гірше за це може бути лише смерть від розлуки.

Я не можу сказати, що щось пішло не так чи вийшло з-під контролю. Все цілком прогнозовано: якщо ти покохав, колись неодмінно настане день, коли ти в муках вмиратимеш разом зі своїми почуттями. Немає нічого вічного та все минає - це дві речі, котрі керують Всесвітом від часу його створення. Навіть Творець колись закінчиться - це неодмінно станеться. Тоді зорі поганусть, а світ поглине темрява. Люди, можливо, й переживуть свого Творця, тільки вік по його смерті для них буде недовгим. Де ви бачили, щоби комусь вдалося прожити більше дня бодай без однієї зірки над головою?

Коли я помер, ти навіть не відчула цього. Швидше за все ти снідала смачними круасанами поряд із тим, хто вже незабаром, як і я, помиратиме від твоїх чарів. Був ранок, близько 8-ї, за вікном починався звичайний, як і 364 інших, день і мій Всесвіт вибухав мільярдами дрібних сузірь. Твоє ім`я сотнями повторів зривалося із моїх вуст, я ловив болісні флешбеки і, повір, я хотів би, щоби все це тривало вічно. Але наперекір моїм бажанням, після вибухів все згасло. Мій Всесвіт поринув у темряву, освітити яку було під силу тільки твоїй любові. Але тебе не було. І я помер.

Благаю, забери мене звідси якнайдалі та відвези туди, де залишимося
тільки ми удвох. Тримай мене за руки, зігрій мої долоні, змусь знову
посміхатися та мріяти, змусь відчувати вагу твоїх слів, зроби щастя
тілесним. Благаю, навчи тримати тебе міцно, ніколи не відпускаючи, навчи
вірити у казки та хепі-енди, навчи не озиратися. Благаю... Цілуй,
торкайся, песть, видихай мільярдами частинок своє тепло та даруй його
мені... І молю... кохай".