Гнів РусичівГаньбу лихоліть ми зітрем з наших стягів,
До блиску відчистим броню наших лат.
Нагострим мечів наших волю сталеву
І праотців славу повернем назад.
Не спиняться діти Сварога і Лади
На шляху до повернення слави батьків.
Нехай Русь очистить від рабства кайданів,
Діти СонцяГартується криця знову і знову
Тяжкими ударами падає молот
Метал піддається
Під силою гнеться
І справу довершує холод.
Найкращі мечі куються роками
А Воля наша кується віками
Займалось Багаття СвітанкуЗаймалось багаття світанку
Затьмаривши сяяння зір
Срібне місячне колесо
Сховалося десь серед гір.
Сонця багряне обличчя
Зігріє світ поглядом вмить
Та поки що світло його життєдайне
Крізь МорокПодивись
Як змінилось все те чим ти жив
І те Сонце яке ти любив
Як Бога
Його шанував
Та тепер віру й мудрість хтось в тебе забрав
Хтось розтоптав честь твою
Летів сокілЛетів сокіл швидкокрилий
Над зеленим гаєм
Милувався із під хмар
Рідним Руським краєм
Над квітучими садами
Пролітав, мов вихор,
Над народом що тут жив
Для Богів на втіху
Меч до МечаЛють до нестями
І воля стиснулась в кулак.
Ми із братами
Назавжди на вістрі атак
Смерть нас не кличе,-
Вона не владна над нами.
Кров на обличчях,
Пісок ЧасівПісок часів крізь пальці сиплеться
І зміст життя у ньому криється...
Пустелі безмежні встелені
Маленькими днів піщинками
Ними милуються велетні
З постатями безликими...
Праотців віра вернисьПраотців Віра Вернись
Синім туманом, що стелиться полем
Шепотом вітру у листі беріз
Місячним блиском на небі нічному
Праотців Воля вернись.
Соколом крила розправивши в небі
Славься Моя ЗемляСонце захлинулося світанком зради,
Останній подих затихнув заради,
Тих ідей в які пращури вірили,
Тих людей які сповідували.
Віру в Сонце, Віру в Вогонь,
Віру в силу, стиснутих долонь
Віру, що буде горіти для тих
Смуток ДощуТихий вітер у діброві колише тополю
Жене хвилю трав високих по вільному полю
Несе хмари грозовії
Несе грізні буревії
Він наповнить моє серце смутком злого болю
Він полине чорним птахом над похмурим лісом
І ялинових верхівок заколише списи
У Тіні Дерев ПохмурихУ тіні дерев похмурих,
Що ховають таємниці
Де не видно сліду звіра,
де не чути голос птиці
Блудить постать одинока
У вечірній мряці сивій
І доносяться зітхання
В тиші темній, полохливій