Декілька ночей Дарина плакала. Вони все капали сльози гірькі А декому, як ліки. Вишиванка змокріла. На підлогу стрічки впали на біду. А декому на втіху, у душі Кохання кричало: "Я і є біда". Я і є, я і є вона, я і є, те чого прагнула Твоя вибаглива душа, Леза ножа, я її межа. Той самий фініш та траурні квіти, Діалог Дарини із коханням, наче клей не відстанеш. Ніч занадто довго тягнеться І ллються, як з криниці, сльози із її очей, І зла доля грає з нею, І цією грою бавиться. Мати прокидається щоночі, заспокоюює. Сивий батько мудрий Дуже серйозно ставиться до того, що сталося. Біда підкралася, завили в лісі всі вовки, Земля здригалася, шалена звістка. Холодний ранок, ливень лив, вітер вив, Нерівний крок копит коня доносив, Тріпав їй коси, навік чекання зупинив. "Загинув він", – сказав вершник високорослий. Червону стрічку від болю стиснула рука. Померло у душі, від чого радісно жилося, І зникла посмішка із губ солодка та м'яка, І задрижали ноги босі – ось так все почалося. Дарина вмерти намагалася, в найкраще вбралася. Навіщо жити, немає в світі більше радості. Якимось шостим почуттям оговтались батьки та витягли з петлі, Коли донька з життям прощалася, А потім знову сльози та дуже довгі сирі дні Та монолог з Богом у старій місцевій церкві, Та не за упокій душі горіли ті вогні І у молитві було чутно, що надія не померла.
День мине, а потім сива ніч приходить. Як жити скажи, коли нічого не виходить? Там, де зима, малює свої білі квіти, Холодні квіти, мертві квіти.
Дарина по саду ходила. Яблука збирала, калину зривала, різала та у в'язки вязала У серпні третій рік минув, як батька поховала, Але сьогодні уночі вона з ним розмовляла. "Ти не самотня доню", – їй батька голос говорив. "Його немає тут моя рідненька, витри сльози. Знімай хустину чорну, чекай на нього, поряд він. Повернеться, повір, вплітай стрічки у коси". Тим ранком градом сльози Із чорних незрівняних вік. Крики, плач біля ікони на колінах. Невже це так, невже Господь його зберіг Невже зі мною буде той, за кого плакала постійно. І бачив сад, який з дороги скаче чорний кінь, І кожен бій його копита разом серцем чути, І поцілунок їхній був такий нестримний та живий. Навряд чи сад прекрасний той колись його зможе забути. "Я так скучав. Я так кохаю. Ні, ні прошу не плач. Лиха неволя більше нас не зможе роз'єднати. А за чужину, за полон, За кожну слізоньку пробач". І наче батько кинувся їх дочь благославляти, І мати з хати, і без хустини сивина, І очи плакали, і стара душа раділа. Весілля на їх подвір’ї. Молодь гомінка співала пісню, Яку співало все Поділля.
День мине, а потім сива ніч приходить Як жити скажи, коли нічого не виходить? Там, де зима, малює свої білі квіти, Холодні квіти, мертві квіти. День мине, а потім сива ніч приходить Як жити скажи, коли нічого не виходить? Там, де зима, малює свої білі квіти, Холодні квіти, мертві квіти A few nights Darina was crying. They all dripped tears of bitter And some as a medicine. Embroidery is wet. On the floor of the tape fell into trouble. And to some in comfort, in the soul Love cried: "I am a misfortune." I am, I am and she is, and I am, what I sought Your desirable soul Knife blade, I'm its edge. The same finish and funeral flowers, Darya's dialogue with her love, as if the glue is not far behind. The night stretches for too long And they pour out, like a well, tears from her eyes, And an evil fate plays with her And this game favors. Mother wakes up every night, calms down. Gray father is wise Very seriously concerns what has happened. The trouble sneaked, wilted in the forest all the wolves, The earth was shaking, crazy news. Cold mist, shower down, wind blowing The unequal step of hoofing the horse is reported Flying her braids, forever stopped waiting. "He died," said the rider high-rised. The red tape from the pain was squeezed by the hand. He died in the soul, from which he lived happily, And the smile disappeared from the lips sweet and soft And the legs of the boss shook their heads - that's how it all began. Darina tried to die, she was best dressed. Why live, there is no more joy in the world. One of the sixth senses was recovered by the parents and pulled out of the loop, When the daughter was forgiving with life And then again, tears and very long cheesy days That monologue with God in the old local church, But for the peace of the soul, those lights were burning And in prayer it was heard that hope did not die.
Day will pass, and then the gray night comes. Tell me how to live when nothing happens? Where the winter is, it paints its white flowers, Cold flowers, dead flowers.
Darina walked through the garden. The apples were picked up, the potato was torn, cut and knitted in bundles In August, the third year passed, as his father buried, But tonight she spoke to him. "You're not alone," she told her father. "There is not my friend here, my tears. Take off your black scarf, wait for him, next to him. Come back, believe me, weave strips in a braid. " Between the morning, the hail of tears From black unrivaled age. Crying, crying around the icon on his knees. Is it so, have the Lord preserved him Will it be with me for whom I was crying constantly? And I saw the garden, which from the road jumps a black horse And every battle of his hoof with the heart is heard, And their kiss was so unrestrained and alive. It is unlikely that a beautiful garden will ever forget it. "I missed so much. I love so much. No, please do not cry. No more bondage of bondage will be able to separate us more. And for a stranger, for captivity, For every tear, I'm sorry. " And like a father rushed to their daughter blessing, And the mother from the house, and without hose and hair, gray hair And the eyes wept, and the old soul rejoiced. Wedding in their yard. The young lady sang a song, All Podillya singing.
Day will pass, and then the gray night comes Tell me how to live when nothing happens? Where the winter is, it paints its white flowers, Cold flowers, dead flowers. Day will pass, and then the gray night comes Tell me how to live when nothing happens? Where the winter is, it paints its white flowers, Cold flowers, dead flowers