Тарас Компаніченко все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Что то за вольность? Добро в ней какоє?
Іни говорять, будто золотоє.
Ах, не златоє: єсли сравнить злато
Против вольности, єще оно блато…
Будь славен вовік, о муже ізбранне,
Вольности отче, герою Богдане!

Ах, Україненько, б[і]дна годиненько тепер твоя,
Згинули козаки, добриї юнаки, ах, кров моя.
Где ж ви, Дорошенки, где ж ви, Хмельниченки, і ви, Івани?
См[і]лиє сотники, битниє десятники і ви, гетьмани?
Гдесь в поля дикі[ї], гдесь вас в нелюд[сь]кії смертухна загнала,
А в [і] сти нашого нещ[аст] я горкого вам не дала.
Колись татарському народу дикому страх бив козак,
Ах, тепер страх нови м[у]жньому людові кримський сайдак.

Спи, дитя моє кохане, люлі, люлі, бай,
Заглядає місяць ясний в наш убогий рай.
Стану я пісень співати і казок казать,
Ти стули-но оченята, треба діткам спать.

Сейм свою мутную хвилю б’є об береги,
Обступили наш Батурин кляті вороги.
Та тверда у нас залога, й козаки якстій,

Боже, не літості - лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
Дай розірвати нам пути ці,
Ретязі ці рознести.

Дай нам серця неприкаяні,
Дай стрепіхатий стогнів,
Душ смолоскипи розмаяні

Слова: Леонід Первомайський

Від Сяну до Дону дорога лежить,
Розсідланий кінь по дорозі біжить.
Він зміряв півсвіту, скрвавив копита,
Одначе не треба, не треба тужить.

І звихрена грива в нічного коня,

Всі покою щире прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть:
“Той на право, той на ліво,
А все братя, тото диво!

Не маш любви, не маш згоди
От Жовтої взявши Води;
През невзгоду всі пропали,

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Петр для чинов угли панскії трет,

Пішла мати на село,
А у селі пусто,
Ні пшениці, ні муки
Лиш сталінські образки.

Приспів:
Гоп! Мої гречаники,
Комуністи начальники,

Забудь мене, мене забудь,
Як нам колись жевріла грудь,
Як серце рвалося колись —
Тепер ми розійшлись...

Ми мали слези у очах,
Як ми ішли у противний шлях,
Я плакав з горя, але ти —

Як верба над ставком, як під стріхою обріз,
Як дівчина в садочку, як шматок, що відгриз,
Доки Богу не знудились люди,
Завжди Україна буде!
Вона буде велика, ще більша ніж ця,
На ваших наколках, у наших серцях,
Попри смерть, небезпеки, облуди,
Попри всіх, попри все вона буде!

Йде січове військо
Та співає стиха:
Як поборем вороженьків -
Не буде в нас лиха.

Йде січове військо
В боротьбу криваву,
Як поборем вороженьків -

Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в дуків, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині.

Не ярмарку тебе гучному зрозуміти
Серед своїх тривог, або пустих утіх.
Нехай турбуються, чи граються, мов діти:

Кто кріпко, на Бога уповая,
тот недвижим смотрит на вся злая;
Ему ні в народе мятеж бідний,
ні страшен мучитель зверовідний,
Не страшен от облак гром парящий,
ани от южных стран вітр шумящий.
Когда он, смертного страха полний,
адриатицкие движет волны.

Ми лицарі без жаху і без смерти,
На злочин світу станем без ваги,
Ми присяглися долю переперти,
Роздерти присуд смерти ваш, боги!

Роздерли Україну ви на чверти,
Безсмертну душу вперли в ланцюги,
Та ми зродились, щоб за неї вмерти,

Моя сердешна Україно
Тебе й свої не пізнають
Ти засохла як билина і буйні вітри тебе б.ють (2 рази )

Пропала вся твоя оздоба
Змарніла вся твоя краса
І мов з великої хорови посіклась русая коса (2 рази)

Ніченька темная, ніченька синяя
Мороком кутає гай.
Вийди, коханая, вийди, єдиная,
Разом зі мною втікай.
Я заведу тебе в нетрі глибокії.
Річка там тихо біжить.
Будемо жити разом з гранатами,
Разом з гвинтівкою жить.

Пийте, браття, попийте,
А на землю не лийте (2)
Напийтеся всі пяні, не будете упрямі,
Веселітесь, пляшіте, друг-друга потішіте.

Пийте, браття, попийте,
А на землю не лийте (2)
Ні о чім нам тужити,

По зчорнілій землі, за рядами ряди,
Гей ідем за своїми братами.
Через ріки й ліси ми кріваві сліди
Пробиваєм тяжкими ногами.

Через ріки й ліси так мандруємо ми,
А над нами мчать круки ключами.
Мов ті круки ключем ми у даль сіру йдем.

Гей у Неділю та бардзо рано-пораненьку
Ой налетіли Соколи гей
С Чужої Дальньої Сторони
Та сіли вони впали у Лісі гей
На Преудобному Древі на Оpіcі
Тай сплели вони Гніздо Шарлатнеє гей
Ізнесли Яйце Жемчужноє
Тай сплодили вони Дитя гей

Розпрощався стрілець із своєю ріднею,
Сам поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер в степу травою колише,
Дуб зелений додолу схилився,
Листя шелестить, вбитий стрілець

Данило Братковський (? — 1702) — український шляхтич з Волині; син Богдана Братковського. За часів Яна Казимира згадується як секретар при посольстві до Москви. Пізніше стає брацлавським підстолієм та венденським підчашим. Багато подорожує, співчуває простолюду. Переконавшись у потребі активної боротьби проти польсько-шляхетського засилля на Правобережній Україні, приєднався до козацького полковника Семена Палія, котрий очолив селянсько-козацьке повстання 1702 — 1704 рр. Везучи прокламації із закликом до повстання, був заарештований поляками і за вироком військового суду 26 листопада 1702 р. страчений на луцькому ринку. Автор книжки польськомовних епіграм «Світ, розглянутий по частинах».

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди...
Цілуй, цілуй, цілуй її,–
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада,–
Весна іде назустріч нам,

Чорними хмарами вкрита руїна,
Вітер на згарищах грізно гуде,
Як дика пустеля лежить Україна,
Тужить дівчина і месника жде!

Раз-два, до бою! Не шкодуй собою!
Меч піднеси і на відлів бий!