Білі квітиБілі квіти на вікні
Так нагадують мені
Твої мрії, твоє сонце,
Що живуть в моєму сні!
Світлі й ніжні пелюстки,
Наче крила у весни,
Ти зі мною будеш поруч
В моїм серці назавжди!
В безодні твоїх мрійЛанцюгами дні і ночі,
Як горять знов твої очі,
Не сумуй і не втрачай надій.
Не забути сподівання,
Всі слова і всі бажання,
Я тону в безодні твоїх мрій...
В безодні твоїх мрій!.. (4)
В далеких снахНе той був день,
Не той був час,
Здавалось світ весь
Проти нас!..
На жаль, не встиг
До тебе я.
Куди летиш,
Зірка моя?..
волкПолночь, лес, свет полной луны,
Чего же ты ждешь, скорее беги.
Ноги от страха замерзли совсем,
За то что увидишь заплатишь ты всем.
Человек в обычном, волк при луне-
Монстр в тебе оживает во тьме.
В детстве тебя волк укусил,
дождьКапли дождя тихо падают вниз
Стирая улыбки с радостных лиц
Забирая улыбку и радость с собой
забывается все, остается покой.
Краски смылись мир поблек,
Идет по улице мокрый человек,
Грусть на лице в глазах печаль,
Взгляд устремлен в пустую даль.
ЗабулиЯ позабув ті дні,
Такі безхмарні і прості,
Таємний блиск ночей,
Живий вогонь твоїх очей...
Забув твоє ім’я,
Безмовна тінь – любов моя,
Безмовна тінь твоя...
мыМы разозлили создателя мира,
Жили красиво-убиты красиво.
Наша культура ему не по нраву,
Создатель убил, убил нас по праву.
Мы были глупы, мы были жестоки
От нужной нам истины были далёки,
Не знали что делаем,что совершаем,
Теперь мы с лица Земли исчезаем.
не уходиДень прошел и солнце зашло,
Ярким светом небо залило,
Может быть ничего не прошло,
Ничего из того о чем ты говорила.
Не уходи не закрывай свою душу,
Мир не совсем, не совсем обречен,
Ты не один ты кому-то нужен,
Небесна водаЗнову дощ за вікном
Захопив усе в полон,
Краплі б’ються за склом
І життя, неначе сон.
Я дивлюсь у вікно:
Світ немов старе кіно –
Всі біжать хто куди
Від небесної води!
НічНіч, танцює ніч за моїм вікном,
Я дивлюсь свій чудовий сон:
Ми летимо до нових зірок,
Ще треба зробити крок – і все,
Що й тільки мріялось в думках,
Чарівних піснях та казках,
Але ілюзія це все, за це пробач мені
Ой у вишневому садуОй, у вишневому саду,
Там соловейко щебетав,
До дому я просилася,
А вин мене все не пускав.
Милий ти мій, а я твоя,
Пусти мене, взійшла зоря,
Проснеться матінка моя -
тьмаЖивешь ты один среди темноты,
Не знаешь ни света ни счастья,
И ни за что не получишь их ты,
Если не будешь пытаться.
В тебе оборвалась короткая нить,
И понял ты врдруг что нельзя больше жить.
Но мысль та ошибка, просто, не боле
Щось такеЗірки падали у теплі долоні,
Сльози з хмар текли такі несолоні,
Наче книгу відкриту читав я тебе –
Напевно, знала ти про це.
Ми так швидко забули, що знали,
В лабіринтах таємних блукали,
І здається мені, що я бачив вже це!