- Безсонної ночі
Думи визбираю, мов зерня,
Ніби стернями колоски.
Колять сльози. Колючі сльози.
Остюками — в очах.
Ніч протовпиться, як п'яниця,
по кімнаті, по стінах шастає.
І мовчить, і мовчить. Домовий
- Вчися чекати, друже
З ЦИКЛУ "ЗАБУТТЯМ"
Вчися чекати, друже,
вчися чекати.
Ластівки на електричних дротах,
почорнілі од сині неба,
ще наслухають стумні струми землі.
Ще підсліпі вікна
за тисячі проминулих літ
- За роком рік росте твоя тюрма
За роком рік росте твоя тюрма,
за роком рік підмур'я в землю грузне,
і за твоїм жалінням заскорузлим,
за безголів'ям - просвітку нема.
Живеш - і жди. Народжуйся - і жди.
Жди - перед сконом. Жди - домовині.
Не назирай - літа збігають згінні
- Мов жертва щирості життя
Мов жертва щирості – життя,
Мов молодечих крил
Пружнавий тріск, як небуттям,
Укрився суходіл.
Ти ще на кінчику пера
Возносишся увись.
А вже пора? Давно – пора.
Спадаючи, молись.
- Осліпле листя відчувало яр...
Осліпле листя відчувало яр
і палене збігало до потоку,
брело стежками, навпрошки і покотом
донизу, в воду - загасить пожар.
У лісі рівний голубий вогонь
гудів і струнчив жертвенні дерева.
Зібравши літніх райдуг оберемок,
просторив вітер білу хоругов.
- Я марно вчив граматику кохання...
***
Я марно вчив граматику кохання,
граматику гріховних губ твоїх, –
ти утікала і ховала сміх
межи зубів затиснений захланних.
Біліли стегна в хижих шелюгах.
Нескорена вовчиця зголодніла
по диких лозах шматувала тіло,
- як добре те що смерті не боюсь я
"Як добре те, що смерті не боюсь я..."
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
- Як добре те, що смерті не боюсь я
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя