Drudkh все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

(Lyrics by Богдан Рубчак)

Бути німим, безпристрасним, як завжди зачинені двері
Бути забутим, як стара статуя в маленькім місті
Знати кохання каменя лиш, непрозоре каменя серце
І в чорно-білих світлотінях бачити світ

Шукати лиш суть, лиш обрій буття шукати - суть буття

(Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен "Кроковеє коло", 1923)

Задощив, закрутив, закупився,
І пішло дорогами в дощ.
Пересохлі жовті уривки,
Полохливе, послужливе клоччя.

Й серед сірого-сивого голо.

Мертва чорна вода
ще спить під товщею криги,
бліде холодне сонце
ще не дарує тепло.

Вітер,
що приносить з собою
холодний запах весни,

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ —
високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни вже мати не встане —
розкинула руки в рову. Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,

Summer is the hottest every year, every winter there's a different sky
Every spring there's a different sky, every sunrise just feels so right

Summer is the hottest every year, every winter there's a different sky
Every spring there's a different sky, every sunrise feels so right
Every tree that falls in hate, every stream that swallows the day
Every year that flows cyclelessly, every day flows so better

oh sweet darkness
come hold my hand
take me with you
help me escape
far
far away from this
life full of pain
where everything so gray

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Ой зза Гори зза Лиману Вітер повіває
Кругом Січі Запорізької москаль облягає
Облягає москаль Січу табором стали
Вони свого генерала три дні ожидали
Метнулися по куренях запасу шукати
А московська вся старшина церкви оббирати
Тай беруть срібло беруть злото ще й воскові свічі

Надійде день такий: гранітна постать Долі
На шляху виросте нескінченім твоїм,
Торкне твоє чоло і присудом твердим
Затримає тебе в своїм нещаднім колі.

Далеко — синь, огонь, і заграви, і дим.
Червоний рев стихій, безкрай жаги і волі.
Та лиш свій хижий зір вдалі, на видноколі,

І засміялась провесінь: - Пора! -
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом -
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра -
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані - як туман -

Summer is the hottest every year, every winter there's a different sky
Every spring there's a different sky, every sunrise just feels so right

Summer is the hottest every year, every winter there's a different sky
Every spring there's a different sky, every sunrise feels so right
Every tree that falls in hate, every stream that swallows the day
Every year that flows cyclelessly, every day flows so better

У вічності, де світла струм тече,
повільно крутяться колеса часу,
що на верстаті золотому тче
свій килим різнобарвний. Дольні паси
пускає в рух незримий наш двигун.
Мигтить узору плетиво примхливе,
І завжди врівноважує вагу
Той, що складе в копу доспіле жниво,

Замкнену лінію – контур легкий
Так, ніби ясність плекаєм,
Мабуть, свідомі дознання руки
Пройде над ввігнутим краєм.
Зляжуть далеко, мов свічі на дні,
Зібрані хвилями зорі –
Щирої правди одвічні вогні
В першім незайманім творі.

Понад степи і поле, гори й доли
Понад діброви, зжовклим листом вкриті
Понад стернища, зимним вихром биті
З плачем сумним, мов плач по кращій долі

Понад селища бідні, непошиті
Хатки, обдерті і пусті стодоли
Понад люд темний, сумовитий, голий

О, невмолимі скам'янілі дні,
Міцна рука над людьми і богами
...Чигає там, у сірій далині,
Лягає горами за нами.

Ми подолаєм знов, ще не одні
Нам скоряться, над все є вірна криця

Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває -
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:

Ой з-за Гори, з-за Лиману Вітер повіває,
Кругом Січі Запорізької москаль облягає,
Облягає москаль Січу табором стали,
Вони свого генерала три дні ожидали

Метнулися по куренях запасу шукати,
А московська вся старшина церкви оббирати,
Тай беруть срібло, беруть злото ще й воскові свічі

(Тарас Шевченко "Гайдамаки", 1841) (уривок)

"Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крові; ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв;
А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято
По всій Україні сю ніч зареве;

Темними ріками
Ніч тече по долинах,
Прудко біжить по зворах,
Мутно піниться на косогорах.
По зарослім болоті
Клятий іде,
На короткій оброті
Золотого коня веде.

(Богдан-Ігор Антонич "Весна", 18.04.1933)

Вечір холодний. Не диво. Весна.
Вечір високий, глибокий, без дна.
Росяний росами-зорями сон,
П’яний від пахощів мокрих сосон.

Вийди самітний тоді перед дім,

Холодні далекі зірки тануть
у темній воді лісових озер,
сонце, що котиться тропою богів
за чорніючі пагорби,
вітер, що пестить неслухняну
гриву польових трав -
все зберігає мовчання,
наче відчуває близьку загибель.

Колись здавався ти мені орлом підтятим
І в полі кинутим в агонії сконать...
Очима стежишь ти за ворогом проклятим,
Що хтів тебе ногою розтоптать.

Ти гнівом дишеш і гориш, а не конаєш...
Щоб впитись, шарпаєш кігтями по землі,
Одним крилом граків ти відбиваєш

Долини падають і туляться до ніг,
Звивають завої, відсахуючись, гори.
Наш пружний крок тверда земля доріг
Стрічає стогоном покори.

Чи ж не підіб'єм, не зірвемо ми
І обрій цей, і хмари ці рожеві?!
І вогкий вітер дужими грудьми

(Михайло Ситник "Ніч", 1956)

Як списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов кропля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.

Який це край? Яка це знов ріка?

З румовищ і вогню свій скарб найбільший – правди,
Озлобленим богам не відданий на мсту,
Від вогнища свого відходячи, забрав ти
З собою і несеш крізь стужу і сльоту.

Позаду посвисти, чиїсь охриплі крики,
Чужі слова в устах, розчавлені серця,
І зловорожий гнів – такий, як твій, великий,

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ —
Високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
Той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни вже мати не встане —
Розкинула руки в рову. Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,

Я проводжав зграї птахів,
стоячи край лісу.

Я прощавався із сонцем
і дощ зрошував моє обличчя.

Останній лист падав у долоні,
і тіні осені тьмяніли у моїх ніг.

[Текст - Тарас Шевченко, великий украинский поэт]
[Выдержки из "Думи мої"]

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
чом вас вітер не розвіяв

Самiтня нескiнченна тропа

Ми завжди будемо там...

Мабуть, судилось мені так до смерті самої
Йти все за вами лісами, повитими в мряку,
Класти вогонь свій по другому боці долини.

Мов ржею вкриті дерева,
мов смертю зв’ялена трава
(Це осінь!)
Мов сном замрячене життя,
життю закрите вороття –
(Смерти знак... Це осінь).

Летять, втікають журавлі,

Легко і ясно лежати з пробитими грудьми
В травах поплутаних, в росах на вогкій землі.
Так всевидюче-спокійний мій сон непробудний.
Брови розкинулись вільно на рівнім чолі.

Довго-бо йшли ми крізь доли, і гори, і кручі;
Світ не радів нам, упертим, бундючним і злим,—
Лінії завжди ламались суворо й рішуче,

[Instrumental]

Полягли двi голови козацькi
Бiля рiчки Самарки,
Бiля квiт султанки.
Слава про їх не вмре, не поляже.

[English translation:]

"Он чого ти почорніло,
Зеленеє поле?"
"Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.

Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
— Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.