- І засміялась провесінь...
І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.
За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
- І не дивуй, що я прийду зненацька..
"... І не дивуй, що я прийду зненацька"
... І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
- І скаже світ
І скаже світ: - Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов - на грані маячні
і віра - у наївності на грані.
Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
- Я можу тільки кинути життя
- Коли буду я навіть сивою
Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між: іншим, якщо відверто,
- Любов Нансена
Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова.
Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: "ні"
Світла мрія про Вас співає мені як сирена
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
- Між іншим
Між Іншим
Коли я буду навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
Ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
- Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
- Не знаю, чи побачу вас, чи ні
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
- Не треба класти руку на плече
Am E Am
Не треба класти руку на плече.
Dm G C
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Dm G C Am
Довіра — звір полоханий, втече. |
Dm E Am |
Він любить тиху паморозь дистанцій. | (2)
- Несказане лишилось несказанним
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
- Поїзд у Варшаву
Поїзд у Варшаву спогади навіяв,
Я на Україні згадую тебе.
Ти співав для мене пісню вечорами:
"komu co do tego, ze my tak kochamy!"
Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного своя.
Як тебе згадаю забринить сльозами
- Послухаю цей дощ
Ліна Костенко
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
- Старесенька, іде по тій дорозі
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
- Старий записничок
Старий записничок, адреси, телефони,
відкинутий життям уже на маргінес.
Куди дзвонить?Там дзвонять тільки дзвони.
Куди писать? Там вже нема адрес.
Та й час новий. Мобільники, е-мейли.
Кому потрібні записи криві?
Але ж ті імена! Вони ж там не померли,
- Страшні слова коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
- Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Страшні чужі слова,
коли вони мовчать.
Страшні чужі слова,
- Ти знов прийшла, моя печальна музо...
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
- Ти знов прийшла, моя печальна музо...
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, як не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
- Я дуже тяжко вами відболіла.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
- Я кохаю цього чоловіка...
Завмирають слова на папері
Самота зазирає до вікон
У провулках буденних феєрій
Я не знаю цього чоловіка
Ніч ковта кольорові пастелі
Дрімота на солоних повіках
У замріяно-білій постелі
- Я прошу люди вислухать мене
— Я прόшу, люди, вислухать мене.
Багато слів страшних тут наговорено.
Ніхто не говорив про головне.
Я, може, божевільним тут здаюся.
Ми з вами люди різного коша.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
- Як пощастило дівчині в сімнадцять
Як пощастило дівчині в сімнадцять
В сімнадцять гарних неповторних літ
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця
Вона ридає, але все як слід
Вона росте, ще завтра буде вищенька
Але печаль приходить завчасу
Це ще не сльози, це квітуча вишенька