Біла Вежа все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Світ на межі
Дещо в ньому змінилося
Невловимо
Мов уві сні
Ти біжиш щосили
Без зупину

Стискаєш скроні у забутті

В ланцюгах ведуть тисячі невдах
Взяті у полон, закуті, в кайданах
У неволі їх скінчився шлях

Їм шепоче тихе море
Вабить їх у снах...

Чорний стяг щоглу прикрашав

Дивне почуття охопило нас
Кожен з нас відчув золота екстаз
У далекий путь, ми всі збираємось
Золота на всіх мабуть не вистачить
Серце стискається, встигнемо чи ні?

Там у небі зоря усіх вітає
Там сувора земля на нас чекає

Хочеш дізнатись, де віра сліпа
Хочеш дізнатись, про що знаю я?
Хочеш дізнатись, де в серці кохання
Тьмяніє, вмирає, приносить страждання?

Я допоможу тобі

В очі мої, ти на мить зазирни,

В’язень, ти вже не людина
Ти тепер лиш номер, жертва безневинна
Ти тепер з смертю наодинці
Та вмирать не хочеш, у залізній клітці

Ти ще не вмер, і вже не живеш
Шлях втратив ти свій і вже не знайдеш
Ким же ти був Едмонд Дантес

Вперше в житті
Треба зійти
Вперше треба
Зректись себе

Вголос думки
Пливуть вінки
Спроби кволі

Зазвичай не помічаю
Що було і що втрачаю
Мені все одно

Не збагну, не зрозумію
Спалахну, на те волію
Збожеволію, змарнію
Від думок

Споконвіків вона стоїть
Не владний час, ні доля сива
Погорду постать похилить
Стоїть на скелі вежа біла

Споконвіків вона мовчить
Але все бачить і все чує
Та десь у хмарах вдалині

Залишив я відбитки на тобі
По всьому твому тілу, із ніг до голови
Лишила ти відбитки на мені
Ми скоїли удвох, те що давно хотіли
Лишила ти

Відбитки на мені, відбитки на тобі,
По всьому твому тілу, є-е

Володарі доріг, ми кращі від усіх,
Ми – вовки, ми – мисливці на дорозі
І крізь шалену ніч, мчимо ми пліч-о-пліч
Шукаючи життя у смерті на порозі
А нам дорога шепотить, що вільні ми лиш в цю мить
Коли мчимо наперекір всім заборонам,
Навздогін линають вигуки людей, сини дороги знову...

Випадково, ми зустрілись
Ти сподобалась мені
Твої очі залишили
В серці відчуття весни

Відчуваю, я в полоні
Ти не йдеш із голови
Твої губи заважають

Кохання приходить до мене під фарбами осені
І бачу я вересневий дощ у твоїх очах
Опале листя ти ходиш по ньому ногами босими
І вітер волосся вплітає у твоїх плечах
Я відчуваю ніжність тіла твого в душі струнами
А ти граєш на них мелодію весни
Що від кожної ноти мурахи по спині юрбами
Поцілуй мене і веди у солодкі сни

Ти – у моєму сні,
Ти – в моїх долонях
Та я не знаю, хто є ти

Божеволію й не можу місця знайти
Та не можу біль я ради дати собі

Ладен я віддати всі скарби

Я мав би знати,
Що зима не на віка
Що той ким був
І той ким став
Знедолена мета

Я мав би знати,
Що благати долю міг,

В цю мить всі зайві слова
Та, на жаль, без них нікуди
Прикро, та нехай, не зважай
І, якщо хочеш, говори

Життя, всі кажуть, складне
Поволі серцем згасати
Що потім мало хто збагне

Золоте дно 
(муз. – А.Томашенко, сл. – Є.Скоценко, аранж. – «Біла Вежа»)

Похмурий степ
Жовкла трава
Самотній вершник мандрував
Незграбний кінь 

Імпульси струмом по спині
З космосу лине ефір
Мікро та нано частини
Раптом сприйматиме зір

Хвилі проходять крізь тіло
В скронях з'являється пульс
Спалахи справа наліво

Палає знов самотня зірка за вікном,
Скажи мені, невже минув той дивний сон?
Біль наче дзвін в моєму серці відлунав
Та не збагну, як Тебе втратив, я й не знав...

Що у душі, цей біль живе,
Щодня й щоночі він нагадує про те,
Що крізь роки і крізь віка

Ніч знов така холодна,
Все немов у сні...
Чи ще стояти довго?
Пальці крижані..
Десь ранок забарився,
То пусте, нехай,
Ми на варті до світанку –
Спи, мій рідний край!

Палає знов, самотня зірка за вікном
Скажи мені, невже минув той дивний сон?
Біль наче дзвін, в моєму серці відлунав
Та не збагну, як Тебе втратив, я й не знав…

Що у душі, цей біль живе
Щодня й щоночі він нагадує про те
Що крізь роки і крізь віка

Давно вже наче не болить, адже час гоїть рани
Розтануть спогади в ту мить, коли мене не стане
Колись крізь камінь проросте, розквітне ніжна квітка
Наповнить змістом мої сни, чи я до цього звикну?

Я йду до неї, долаючи милі
В скронях біль, пил на очах
Мов птах, зі скелі

Кожної миті коли ми не вдвох
Кожної миті коли ти сумна
Кожної миті коли, в серце приходить зима
Згадуєм ми теплі дні, коли вдвох дотемна

Там де весна
На березі тої ріки
Там де свята

чому, скажи, в очах ні сльози?
чому завжди чекаємо на диво?
коли дива ми створюєм самі
і в місячному світлі все можливо.

навіщо ця біль? навіщо війна?
коли навкруги нещастні серця
навіщо вогонь, якщо він нас вже не зігріє?

чому, скажи, в очах ні сльози?
чому завжди чекаємо на диво?
коли дива ми створюєм самі
і в місячному світлі все можливо.

навіщо ця біль? навіщо війна?
коли навкруги нещастні серця
навіщо вогонь, якщо він нас вже не зігріє?

У темній кімнаті
Сиджу я один
Так багато навколо
Чорно-білих картин
Кольору мало
В моєму житті
Бо в ньому раптово
З’явилася ти

Так часом буває
Що подих спиняє
Тим більше, коли ще
Підходиш ти ближче

Так часом буває
Що дах мій зриває
Все ближче і ближче

В темноте, в тишине, ты один
Смотришь вверх молча ждешь чей-то зов
У тебя сотни жизней, сотни лиц
Но, ты в плену оков

Боль твоя, ложь твоя - лишь стена
Ты за ней одинок, но день за днем
Можешь жить и любить не спеша

Це не може бути все,
Я вже не маю сил.
Відчай душу мою б'є.
Вкриває серце пил.
В мене більш немає слів,
Думок вже більш нема.
Ти далеко десь вночі
Напевно не одна.

В ланцюгах ведуть тисячі невдах
Взяті у полон, закуті, в кайданах
У неволі їх скінчився шлях

Їм шепоче тихе море
Вабить їх у снах...

Чорний стяг щоглу прикрашав

Бракує сили, бракує волі
Коли усе тремтить від болю
Вдягаєш маски, чужі обличчя
І всі вони тобі так личать

Хто ти насправді, не роздивитись
І мрієш сам кудись подітись
Комусь відкритись, щось розповісти

Серед снів
Я тебе зустрів
У країні мрій
Голос твій
Ще дзвенить
В мене в голові
Ти знов наснилася мені
Куди ж мені іти?

Ти як найдовший сон мій
Який дивлюся й досі
В який не вірю вповні
Сон мій


Ти як дитяча мрія
Моя значна подія