ЗЛАМ все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

ОУ як чудово горить твоя мова
Коли усі питання вирішує зброя

І в мить мільйонний вибух клітин
Загортає у пекло і ті зовсім один
Непомітно скажений світ
Став одноманітним і ти провів межу

Ніхто за вас не здогадається хто з вами, доки не піднята рука
весь час дивився крізь палці на себе, до цієї миті до цього дня
Тепер розумію, усе розумію що першим завжди вмирає душа
Присягаю усім що маю, що більше ніколи не прийде весна.
Тепер змішалось усе і не побачиш власне відображення!
Тепер кожен сам за себе, нехай вирішує вона
Ніхто з вас не залишиться цілим
Я усе заберу

як чудово горить твоя мова
коли усі питання вирішує зброя
і в мить мільйонний вибух клітин
загортає у пекло
і ти зовсім один
і в мить цей кольоровий світ став одноманітним
і ти провів межу
і ти провів межу

Я бачив цьго було достатньо
як ваша велич грала на вкруги
коли зводили до страти
усе що дихало тоді

ніхто не взомозі зупинити
каміння pпущене з гори
лишається прйняти виклик

Зараз як ніколи хочеться мовчати
І ледь помітно вдавати що живий я
Догорає в муках все що хотів сказати
Усе втрачає свої чари коли ти дивишся зі сторони
Даремно я шукав відради розглядати до дрібниць
і тоді я зрозумів як влаштований цей світ
і з кожним днем я бачив більше пояснити забракло слів
я гриз усе неначе божевільний

спробуй сховатись
від цих голосів, що вип’ють тебе до дна
ця гра - лише початок,
де немає правил, часу і кінця

знову збентежений холодним дотиком
знову покинутий тілом у крайнощі

останній потяг і я встиг
вперше і в останнє
усе , досить, не маю сил
я виснажений надмірним переживанням
але тягне знову у небо…


я ж встиг…. які ще докази потрібні?

Ось і все, розвіяли над полем все, що так довго берегли.
Нехай нам зводять мраморні стовпи і сонце з вітром будуть вічно прославляти.
Нехай над головою сяє нам.
Цим словам судилося загинути у пір'ях ворона, зневаги посланця.
Тепер під кожен змах танцює вітер, і час іде і все здобуте вже зола.
Ось і все, чого ми досягли? Дивись на нас! Землею вкриті наші тіла і ми давно вже забуті
То хоча би ти спусти до нас свої холодні долоні.
Коштовний камінь в пазурях тримає

до біса втомленій чекати
Коли впаде зоря?
Одне бажання? Це замало!
напхати черево з повна
Втомився вірити й чекати коли всміхнеться і мені, ця пихата карма, та щоб її!
нащо страждати і мучити себе
усі здобутки супроводжує ціна
Нащо шукати, втрачати час

немає ліків зцілити світ сповнений обманом
немає героїв не має віри і серця обертаються у камінь

за рахунок чого тримається вона?
не вже не має змоги загоїти цю рану?
не вже можливо лише так зберігати рівновагу ?

навіть не мрій

тисячі облич, уявний захист, для чого?
скло в очах, каміння в скронях, в душі нічого
образ задається під тиском кола
лише страх розкриває вагу усього

знову я в стінах своїх стискаю мозок
шукаю вихід
але ніколи

Я гадав що словом можилво обєднати, а потрібно було відсікти
Склом об підлогу формувався стан душі
я міг лише дивитись, тепер відчуєш на собі
Думав станеш більшим за моенту умоъй руці?
брав приклад з тих хто за життя своє не дивився в сторони
Але цього було достатьно щоб віддатись залюбки
Даремно ти почав вдавати і справжнє ховати у тіні
Я не забув і не пробачив і досі там збираю наново світи

ще б затриматись, повільно танути в пітьмі
усе що було досі чорним
розправило дійсні кольори.
я ладен усе життя дивитись,
але постійні болі в голові.
я став чутливіший до зміни,
але як і раніше замикаюсь у собі .
ще б затриматись на трохи і зникнути на завжди

відчуваю як від гніву розриває небо...
забагато втратив, щоби йти назад.
сьогодні усе проти мене,
але відчуваю - час
все нормально, все під силу коли їде дах.

знов зайду в коло, якою б не була ціна
знаю що остання спроба змінити все.

Заряджений мов куля
У нервів пістолет
Готуйтесь далі буде
Ще мить і мені кінець
Накручена струна до сказу
Розриває шкіру на шматки
Від неможливості пручатись
Самому собі

Все розтало на очах
Я здіймаю білий прапор, сором здавлює мой слова
Усе тоді було на справді, усе але не я!
Усе що сказано посіченно на дрібний камінь
і не дізнаешся з якого джерела вода
життя розтерли у долонях, а вічність це лише слова
як прикро відчувати,що час минув, а зним і я

Здіймає пил могутня сила,
без цілі прямує вперед.
Невтомно і сліпо.
Куди несешся так стрімголов?
За весь цей шлях я й половини не згадаю.
Так швидко, що в очах пливе.
І я не бачу що повз мене пролітає.
Збагнути часу не було всього, що зачепило.

заряджений мов куля,
у нервів пістолет
готуйтесь далі буде
ще мить і усім кінець

накручена струна до сказу розриває шкіру на шматки
від неможливості пручатись самому собі
і в серці кожен день проходить розстріл змін в житті

Останній раз стара надія від оберту лайна затерта
Ще один ковток миттєвий як і віра розбавленна в пустих словах
від втоми вже повні вітрила, скільки ще ти будеш тягти
Заплющивши очі чекати на зміни і тихо втрачати роки
Ты звикла жити у пів слова...і цим затягнула петлю
все життя терпіти і все скінчилося тут
Немає вибачень і подяки їх не почуєш тут
Останній раз вже не зігріє і чаша випита до дна

увесь цей базлад заради кого, в ім’я якої мети?
чому ти кажеш що ми різні, коли проблеми у всіх одні?
звільніть мене від цих пояснень
давно не має тут святих
краще б ми шукали вихід ніж залишалися в тіні

як би ж забути хто ми такі
як би затерти проколи

хоч щось залишолось в мені? чи все розсипав дивлячись на тебе?
хотів давно піти і от пішов пустий і втомленій від себе
втратив відчуття часу і байдуже який на небі місяць
враження що вічність йду, безглуздо залишаючи сліди серед пустелі
вічність тут
На кого схожий став тепер, коли відмовився від звички
Життя рівняти на усіх, хто був в очах твоїх за мене ліпшим
Я брав усе що брали всі

що заважає нам відірватися від землі
чому народжені палати човгають немов старі?
про що ви, про що ви мрієте ?
сидячи в палатах, перегортаючи сторінки
щастя, ліки про досягнення мети?
дивіться як гаснуть на очах, як гинуть мрії молоді

час згортає всі дороги нахабно глузуючи з кожного з нас

Постійно крутиться у голові і зосередитись так важко
що сказати і коли чи краще рот не відкривати
кожен раз, себе на зовні, щоб знайти хоч щось уваги варте
Один проходить з десяти і слабких лишають помирати
Черствіє дзеркало душі постійно з жару в холод
Так багато голосів їх турбує голод
І враження що хтось постійно за спиною, шепоче: "Правила одні"
Що секунди бє напруга