БОЛІРахуєш миті,
Чуєш болі,
Не бачиш гроз,
Не хочеш сліз...
Завсігди сумнів мій на людях,
Штурхає в серце, в очі б'є;
Щось чує...
В РОЗПАЛ ГРОЗИХто любить пити каву,
Як гроза іде?
Я люблю
Й, можливо, хтось іще десь є.
Як їхав я з роботи,
Попутним транспортом додому,
Вже чув цей дух
ВеснаТече річка-невеличка,
Хлюпоче в рові, землю рве;
Тікає біла рукавичка –
Нехай весна скоріш прийде!
Ключі гусей відкриють радість;
У господинь попроростали огірки;
З людьми у поле вийде жвавість
ВЕЧІРНІ ДОЩОВІ ХМАРИСтарі фотографії
Не мої ще й на вікні,
На підвіконні.
А з вікна виглядається гроза
Вітер і шум довкола
В кімнаті темніє.
Легкий сарказм по телефону.
ЗІ СВОЇМТи прожила мою війну,
з собою.
Ти бачила мої думки –
як мрії, стороною.
Я знав і знаю:
близькість твоїх чар,
твоє тепло;
як із зі мною добре було
ЗНАКИ ПОРУЧ НАСНехай веде подих –
Нірвани, сансари, життя,
Ніхто не загубиться у вирі
Недолі, нефарту, небуття!
Щось із нами,
Хтось з тобою,
Десь, стороною летить біда
Клич в думкахТортури…
Без пам’яті забуті болі,
Секундами на сни,
Стікають старістю весни.
Я відпустив.
Але, вона тримається мене.
Вона і біль.
Не тікайНе тікай,
не вдивляйсь в післябитвенне поле –
розкривайся на очах,
Передвіснице славності, Доле!
Нехай про тебе скажуть у піснях,
присвятять творчість на паркані,
згадають друзі на Різдво,
ПЕЧАЛЬ ВДЕНЬСвободу тілу, знакам із душі!
Краса при погляді дається
З дівочої казки, сторож фурію глядить.
Адже вона відчуває вітер по тілу своєму.
Своє – це вершина, світлі тіні: це – природа.
Хмари миють небо. Воно чисте.
Його глибокий вид чарує янгола,
Яка про щось мовчить.
Пустіше тільки кінецьПустіше. тільки. кінець.
але, кінець – це не свобода.
То де ж, вона,
Ця пустота?
Все – сволочі,
цю Сво’
загнали. в голову.
забили.
Репетиція прощанняТи не звила гнізда коло мене,
Не слала пір’ям золотим,
Не співала у згадку голосом новим
Нашої дружби, Жар-Птице!
Перед дивом таким,
Такої долі нелегкої –
Не бачивши зроду,
ТАЇНАПобачення по телефону,
прощання без жартів,
без матів,
але назустріч "попрощати"
щоби на поготів
таких досвідів не мати
і не блудити почуттям.
ТАТКО ФЕДЗима танцює з негативом
У світлі й тіні об’єктиву.
У ФЕД весь світ й Союз дивився,
А пан Дзержинський у вуса лагідно шкірився.
На вулиці Троїцькій
Знаходиться Дзержинська,
Там духом Готики – кишить.
Я не дарував тобі трояндиЯ не дарував тобі троянди, ще…
То ти, можливо, була б ще моя –
Дівчина.
Накраю іще снів,
А ти – сумнівів –
і знову будемо разом,
В минулих роках.
Твоя печаль розтане. Ти – моя.
Як хворобаМертвенний подих космозоо,
Як інтро життєвих аддикцій,
Мандрує тунелем метро
Із м’ято-травневих традицій.
Скільки позицій змінили мене
Різко і рвучко, шалено й грозливо.
Кохані проходять, друзі залишаються:
Якщо вибиратимуЯКЩО ВИБИРАТИМУ
Мій вибір – твій смак
Розпишемо прощання яскраві
В вимовах
І зверненнях ласкавих,
Подяках, проханнях в листах