Друге Життя все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Сто тринадцятий іде,
Сто тринадцятий бреде,
І ніхто із них не знає,
Де загубить, де знайде –
Стривай... Стривай!
Наш загін зайшов у ліс,
А за лісом море сліз,
А за небом десь далеко

Они читают “Cosmopolitan”;
Они не умеют готовить еду;
Каждый день, ненавидя метрополитен,
Все там кого-то ждут…

Ограничены навыки, умения.
А ярко ли светит их заря?
Совершенно не печет общественное мнение,

Наше море кормили мы тысячи лет
И поныне кормим собой,
Хоть любая волна давно солона
И солон морской прибой:
Кровь нашу алую пьет океан
Веками - и все не сыт.
Если жизнью надо платить за власть -
Господи, счет покрыт!

Всі ми з туманно-сивої далини;
Ми із загублених в часі племен.
Я майже впевнений - знали Вони,
Що відцураємось власних імен!

Візьмем собі натомість чужі -
Перемішаємо світ зі світами.
Будем поотай точити ножі,

Увидел я Ангела – он был передо мной,
Стоял, и молчал он, как будто немой.
Так грустно, загадочно в землю глядел,
В раздумьях Ангел шагнул за предел…

Взял скрипку он в руки, и поднял смычок.
Затрагивал струны так тонко, как мог,
Как свет на глаза, как разлилась волна,

Світле сонце зайшло у полон темноти,
Тихо пада туман в покосілі хрести.
Ми під прапором чорним понасіяли їх.
Чи могло буть інакше? Що я вдіяти міг?

На площі зібрались люди -
Заклики та гасла чутно всюди.
На площі зібрались люди –

«Варта»
Куплет 1
Я маю важливу справу,
Все інше зачекає.
Я вимикаю мобільний пристрій -
Хай лишать

Я маю чудове діло,

«Земля»

Ι
На цій планеті безкрає біле море снігу -
Навічно криголами тут замерзли в кригу.
Міста пусті, і селища давно забуті,
Але цей факт не змінює у пісні суті.
Навколо ніч, холодна та безмежна;

Кричи, місяць, на все горло,
Давай, не затихай!
На це тупе, порожнє кодло.
Хай чують, знай, нехай.

Світи та так, щоби нарешті
Той блиск над ніччю переміг
Щоб повернувся той, хто вештав,

Коли хочеться кричати від болю;
Коли серце виривається в шаленому русі;
Коли хочеться зірватись, й на волю,
Або коли зовсім не в дусі -

Кричи на всю горлянку!
Кричи, щоб хтось відірвавсь від сну.
Випий чогось гарячого склянку,

«Моя історія»

Я вже звик повертатись додому і нічого не чути,
Я вже звик відчувати у грудях камінь легкий, Увімкнувши Pink Floyd, забуваю про біди та муки, Але разом із тим забуваю і хто я такий.

Я блукаю у власних бажаннях про долю щасливу,
Я вважаю потрібним з’їдати себе кожен день Через те, що не можу знайти свою любу та милу Моє серце немов для Амура червона мішень

Той старий Львів -
Птахи злітаються на спів,
Мудрий годинник грає часом.
За руку вів,
І так вже замість сотні слів -
Щось цінне й вічне, без прикраси!

Величний Київ,

Принцесо-зимо,
Станом незримим
Ніччю блукала, втомилась мала.
Слідів не лишала,
Хоч снігу й не мало.
Поглядом світлим світ обвела.

Не знаю, як бути –

Интересовался раз у странника,
Спустившегося с высоких гор:
Не зажимает ли в кулак паника,
Когда перед тобой такой обзор?

Когда на ботинках снега наст,
Солнце слепящее сводит веки,
Внизу лежит туч белых пласт,

«Я дарю тебе блюз»

Ι
Я не богат, не знаменит,
Я не причесан.
Я не брит,
А ты прекрасна и мила,
Ты словно ангел, ты из сна!